Із високо піднесеним чолом
ступає він на путь важку , тернисту
на звивисту Голгофу.
Із совістю та честю напролом
тим кривдам, несучи важкого хрЕста,
не прагнучи тріумфу.
Таких мільйони, скажете..
Один!
Такого, дійсно, в нас ще не було!
Він крою гайдамацького хоробрий,
гордий син.
Сміливо Словом рушив він до бою
і мовчки не роптав на власну долю,
а ніс хреста з вишневим
материнським віттям,
нам повертаючи
украдену любов
до України-матері, до Слова,
освяченого вірою,
окропленого росами з суцвіття
палких сердець таких синів, як він
що вірою подбали, щоб матір рідну
нелюди не шматували, не подрібнили …
Добрий мій Василю, мій дорогий земляче!
У поту й крові на Сході досі люди плачуть
від нечисті буремної слизької
та вірою живуть, що, пошматовані колись,
навіки возз’єднаються для волі.
І так, як прагнув ти: на повен зріст
зійдуть на землю,
хоча і зболені, однак душею чисті, а не голі!
Віталіна Сіньковська, 10 клас
